Жизнь – это диагноз :)

————————————————————————–

00:24 – дитячий час давно минув… а ти не спиш… на одинці з темрявою і словами пісні:

«Мой бумажный кораблик хотел покорить океанские волны
Где искать теперь берег и как обреченность смыслом наполнить?…»

Що таке життя? Чи логічніше спитати що таке смерть? – життєвий шлях, що веде до кінцевого результату … Тунелю з можливим світлом на кінці…

Ми всі це усвідомлюємо, всі розуміємо, що це неминуче, як дощ, як сніг, як «Привіт!» – при зустрічі, «Бувай!» – при прощанні…
Але разом з цим, ця мить втрати всіх шокує! лякає! Руки опускаються, апетит зникає, сльози не зупиняються… і ти собі кажеш: «Так має бути… Їй (йому) там краще!». Прокидається надія і губиться логіка –Де краще? чому краще? – в темряві, на самоті ?

Хто повернувся і сказав, що там таки світло і затишно???

У відповідь чуєш лише тишу…..

Але ж чому ми так не цінуємо сьогодні – мить між минулим і майбутнім??? Людей які поряд, які потребують нашого тепла і готові поділитися своїм ??? поділитися? – віддати все!!!

Чому доброзичливість, щирість і співчуття такі мінливі?  О 00:00 вони засинають і прокидаються надто пізно…

Чому байдужість так гордо і твердо стоїть на посту і лише чекає змоги знову і знову вступити в бій?  І ми в полоні – без опору!!! Наш ВИБІР!

І коли ми чуємо лозунги :
«Потрібна операція! Допоможіть…»
«Спробували все …. Не вистачає фінансів! Допоможіть…»
«Відгукніться! Потрібна Ваша допомога!!!»
здатні лише сказати :
«А мені хто допоможе?»
«Не має у мене мільйона зайвого, щоб розкидатися на допомогу.»
«Це безнадійна ситуація… і допомога тут в пусту!»
чому ми не скажемо:
«Добре, що я не потребую допомоги в такому ракурсі!!!!»
«Дійсно – 16 грн це крапля в морі, але краплинка до краплинки і виростає океан!!!»
«Так, результат летальний – але можливо його можна хоча б на грам полегшити?!»

Саме такої допомоги від нас потребує один з мільйона – хлопчик 14 років – Зубовнік Едуард, з страшним діагнозом – лейкемія – рак крові!

—————————————————————————–

Хлопчик, який би мав провести безтурботне дитинство, без болю, без страху, без жахіть ночами – в одну мить змушений постати обличчям перед смертю – віддати їй все – батьків, братів, друзів, мрії;
тремтіння в колінах під час іспиту в школі;
радості, при отриманні атестату і зустрічі сходу сонця з червоними стрічками на плечі;
незабутню мить хвилювання при зустрічі першого кохання;
сорому при провалі першої співбесіди на роботу;
сумніву при перетинанні порогу загсу ;
щирого щастя і неймовірної гордості за появу на світ свого первістка;
недоспаних ночей через своє чадо;
старості з внуками;
хепі енду – смерті , але смерті в колі великої родини….

На його місці може опинитися кожен з нас, але далеко не кожен, навіть не половина і не третина зможе з посмішкою казати:

– «Доброго ранку ! Я знаю, ми переможемо!!!» і крокувати на черговий сеанс хіміотерапії…

Брати слухавку і відповідати з посмішкою:– «Все добре, ні, не болить… я теж вас люблю!».

Ставити питання в майбутньому часі, усвідомлюючи, що завтра може вже й не бути!!! Поводитися з рідними, ніби сьогодення – це не кінець і завтра буде новий день – КРАЩИЙ! З сонцем і яскраво кольоровою райдугою!!!

Подивимося правді в очі – хто так зможе??? ………….

Тож давайте підтримаємо міцний дух хлопчика!!! Він так потребує нашого тепла…єдності… турботи…

Адже,

Коли береш – наповнюєш руку!
Коли даєш – наповнюєш серце!!!

Тож наповнимо наші серця добром, надією, любов‘ю… забудемо про байдужість і жорстокість хоча б на мить… на мить між минулим і майбутнім – саме вона носить назву – ЖИТТЯ!!!

Життя, яке дається один раз! Ми його не просимо, але отримуємо!!!

І буде воно нам в радість, чи в тягар – залежить від нас…

Випадковості не існує, – все на цьому світі або випробовування , або кара, або нагорода, або провіщення…

http://www.edder.com.ua/rus/contakt –   не залишимось байдужими, адже завтра  допомоги може  потребувати кожен з нас !!!